З-поміж найбільших зимових свят, мабуть, найвеселішим та найочікуванішим було і залишається свято Андрія – вечір та ніч проти тринадцятого грудня. Саме тоді, за українським звичаєм, молодь збиралася в одній хаті на Великих Вечорницях і влаштовувала там усілякі дійства – починаючи ворожіннями та закінчуючи забавами і співами.
Власне, саме свято відзначається на честь апостола Андрія Первозданного, якого вважають не лише покровителем Української церкви, а й шанують як засновника Києва. І хоча Андрій Первозванний – християнський святий, але народні звичаї та обряди мають древніше, дохристиянське походження, пов’язане з таємничими ритуалами любовної магії, які потім переродилися в усім відомі ворожіння, що були так популярні серед дівчат та хлопців.
Як правило, вечорниці проводилися в оселі шанованої в селі жінки, яка повинна була наглядати за молодими людьми. Першими, ще до заходу сонця, збиралися дівчата, аби встигнути до приходу хлопців приготувати спільну вечерю і, найголовніше, спекти Калиту (Калету, Короля) – круглу пшеничну паляницю з отвором посередині чи збоку. Кожна з дівчат місила свою невеличку частинку, замовляючи її на коханого, а потім ці шматочки клали до спільної діжі, додавали родзинки, сушені вишні, горіхи і ліпили Калиту.
Далі починалися забави, пов’язані із кусанням Калити. Обирали пана Калитинського – шанованого парубка, який тримав інший кінець стрічки, прив’язаної до Калити і перекинутої через сволок. Періодично тягнув стрічку, щоб ніхто не зміг вкусити Калиту! У деяких областях його ще називають "писарем" чи "дідом".
Основне правило цієї гри – кусати Калиту можна лише після виконання усіх забаганок писаря, головне завдання якого – будь-що розсмішити гостя. Тим більше, що громада допомагала йому в цьому, задаючи кумедні загадки, кидаючи дотепи та кпини. Пан Калитинський і сам може розповісти цікаві історії, потанцювати та поспівати, викликаючи у товаристві дружний регіт. Якщо ж пан Коцюбинський (Кочержинський) – той, хто кусає калиту – розсміється, писар мастить його обличчя сажею, а Калиту кусає наступний парубок. А вкусити паляницю не так просто! Вартовий несподівано смикає за мотузок – і Калита летить вгору! Вважалося, що той, хто все-таки примудрився вкусити Калиту, цього року обов’язково одружиться.
Якщо ж траплявся вправний писар, то за вечір нікому не вдавалося скуштувати коржа. У такому випадку Калиту знімали, розламували і підносили всім по шматочку, примовляючи: "Калита, калита, солодка була, тепер ми її з’їли, за женихом полетіли!". Дівчатам дольки діставалися задарма, а от хлопці за те, що "калита солодка була", мусили відкупитися грішми, на стрічки.
Після гри в Калиту дівчата запрошували парубків до вечері. Розсідалися по обидва кінці столу, чекали на вечорничу матір, яка бажала: "Щоб ви, діти, усі за м’ясниці одружились!". За вечерею годилося поспівати колядок.
Парубки вночі здійснювали "ритуальне бешкетування", адже цієї ночі їм дозволялося робити що-завгодно! От і траплялося так, що наступного ранку у когось воза закинули на стріху, по річці чиїсь ворота попливли, а у когось і клуня розібрана! Часто стежки до хат, де жили дівчата на виданні, були политі буряковим квасом або притрушені соломою. Та хазяїни пробачали хлопчачі витівки, бо ж Андрія – це також і парубоцьке свято!
А ближче до півночі розпочинався найтаємничіший звичай, якого так чекали дівчата – ворожіння…
Немає коментарів:
Дописати коментар