Музика рідного краю: 2016

вівторок, 20 грудня 2016 р.

четвер, 15 грудня 2016 р.

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ ЗАВІТАВ ДО ОСОБЛИВИХ ДІТОК

Напередодні дня Святого Миколая, 15 грудня, в Сокальську районну асоціацію інвалідів завітав Святий Миколай. Тут він привітав 20 дітей з інвалідністю та ще для 27-ми дітей, які не змогли відвідати свято, волонтери передали подарунки. Святковий настрій для дітей створив творчий колектив Сокальської асоціації інвалідів під керівництвом Надії Бокало – молодь з особливими потребами, які постійно відвідують заняття в асоціації і вже не вперше виступають глядачами із творчими номерами. Вистава до дня Святого Миколая надихнула діток на вірші і пісні, які вони розповіли і заспівали для Миколая.
Щира подяка благодійникам, які вже не один рік підтримують такі свята. Дякуємо керівнику ДП «Датський текстиль» Йоргену Седерхолму за підтримку діяльності асоціації інвалідів, яку ми дуже цінуємо. Також дякуємо за допомогу у проведені свята до дня Св. Миколая депутату Верховної Ради України Олегу Мусію, Ростиславу Фігурку (піцерія «Фігаро»), Андрію Бабуху (магазин АБЦ), Марії Шамборовській (ТзОВ «Ніка»), Володимиру Данчаку (кафе «Забужанка»), Космин Наталії, Орися Багрій (магазин «Камелія»). І вони не просто дали солодощі чи подарунки, вони подарували дітям та молоді з особливими потребами щастя, бажання жити, вчитись і досягати нових вершин.

вівторок, 13 грудня 2016 р.

"Андріївські вечорниці - 2016",Забузька ЗШ І-ІІІст, 9 кл.

Андріївські вечорниці - 2016

13 грудня 2016 року в Забузькій ЗШ І-ІІІст. учнями 9 класу була розіграна святкова вистава "Андріївькі вечорниці на новий лад". (класний керівник - Бокало Надія Зіновіївна).
З-поміж найбільших зимових свят, мабуть, найвеселішим та найочікуванішим було і залишається свято Андрія – вечір та ніч проти тринадцятого грудня. Саме тоді, за українським звичаєм, молодь збиралася в одній хаті на Великих Вечорницях і влаштовувала там усілякі дійства – починаючи ворожіннями та закінчуючи забавами і співами.

Власне, саме свято відзначається на честь апостола Андрія Первозданного, якого вважають не лише покровителем Української церкви, а й шанують як засновника Києва. І хоча Андрій Первозванний – християнський святий, але народні звичаї та обряди мають древніше, дохристиянське походження, пов’язане з таємничими ритуалами любовної магії, які потім переродилися в усім відомі ворожіння, що були так популярні серед дівчат та хлопців.

Як правило, вечорниці проводилися в оселі шанованої в селі жінки, яка повинна була наглядати за молодими людьми. Першими, ще до заходу сонця, збиралися дівчата, аби встигнути до приходу хлопців приготувати спільну вечерю і, найголовніше, спекти Калиту (Калету, Короля) – круглу пшеничну паляницю з отвором посередині чи збоку. Кожна з дівчат місила свою невеличку частинку, замовляючи її на коханого, а потім ці шматочки клали до спільної діжі, додавали родзинки, сушені вишні, горіхи і ліпили Калиту.

Далі починалися забави, пов’язані із кусанням Калити. Обирали пана Калитинського – шанованого парубка, який тримав інший кінець стрічки, прив’язаної до Калити і перекинутої через сволок. Періодично тягнув стрічку, щоб ніхто не зміг вкусити Калиту! У деяких областях його ще називають "писарем" чи "дідом".

Основне правило цієї гри – кусати Калиту можна лише після виконання усіх забаганок писаря, головне завдання якого – будь-що розсмішити гостя. Тим більше, що громада допомагала йому в цьому, задаючи кумедні загадки, кидаючи дотепи та кпини. Пан Калитинський і сам може розповісти цікаві історії, потанцювати та поспівати, викликаючи у товаристві дружний регіт. Якщо ж пан Коцюбинський (Кочержинський) – той, хто кусає калиту – розсміється, писар мастить його обличчя сажею, а Калиту кусає наступний парубок. А вкусити паляницю не так просто! Вартовий несподівано смикає за мотузок – і Калита летить вгору! Вважалося, що той, хто все-таки примудрився вкусити Калиту, цього року обов’язково одружиться.

Якщо ж траплявся вправний писар, то за вечір нікому не вдавалося скуштувати коржа. У такому випадку Калиту знімали, розламували і підносили всім по шматочку, примовляючи: "Калита, калита, солодка була, тепер ми її з’їли, за женихом полетіли!". Дівчатам дольки діставалися задарма, а от хлопці за те, що "калита солодка була", мусили відкупитися грішми, на стрічки.

Після гри в Калиту дівчата запрошували парубків до вечері. Розсідалися по обидва кінці столу, чекали на вечорничу матір, яка бажала: "Щоб ви, діти, усі за м’ясниці одружились!". За вечерею годилося поспівати колядок.

Парубки вночі здійснювали "ритуальне бешкетування", адже цієї ночі їм дозволялося робити що-завгодно! От і траплялося так, що наступного ранку у когось воза закинули на стріху, по річці чиїсь ворота попливли, а у когось і клуня розібрана! Часто стежки до хат, де жили дівчата на виданні, були политі буряковим квасом або притрушені соломою. Та хазяїни пробачали хлопчачі витівки, бо ж Андрія – це також і парубоцьке свято!

А ближче до півночі розпочинався найтаємничіший звичай, якого так чекали дівчата – ворожіння…